середа, 6 травня 2020 р.

Дитинство опалене війною

 Діти війни...
Ми, перемоги нащадки, сьогодні,
Доземно вклонімось дітям війни
За синє небо, за сонце і зорі.
За мир, що нам дарували вони.
Робота виконувалась бібліотекарем села Малий Фонтан в 2015 році. Минають роки, але в памяті народу ніколи не згасне спогад односельців.

























вівторок, 5 травня 2020 р.

Історія села Малий Фонтан крізь призму людських спогадів (діти війни)






День пам’яті та примирення, День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та 75-а річниця вигнання нацистів з України

Війна...Вимов це слово і побачиш, як у наших, укритих сивиною бабусь і дідусів зникне усмішка з обличчя, а на чоло ляжуть глибокі зморшки і в очах  з'явиться невимовний сум. Минуло 75 років з того часу як відгриміли залпи салюту на честь перемоги над лютим ворогом. Але і зараз свято Перемоги для кожної людини є хвилюючим, з присмаком сліз. Воно болем відгукується в серці, бо немає жодної української родини, якої не торкнулась би війна.
 З кожним роком реальних свідків та учасників Другої світової війни стає все менше. Настане день, коли вони підуть від нас у вічність і дуже важливо не забувати до чого призводить війна.



Книжкові новинки

 Книги чекають на свого читача! Шановні користувачі! До вашої уваги книжкові новинки, які надійшли до фонду Малофонтанської сільської бібліотеки. По завершенню карантину ви можете ознайомитися з новою літературою та обрати книги для читання.



пʼятниця, 24 квітня 2020 р.

День Чорнобильської трагедії

 Чорнобильська катастрофа: коротка історія про трагедію, яка назавжди закарбувалася в пам’яті
Події цього дня стали однією з наймасштабніших трагедій для людства. Вибух, який зруйнував життя тисячам людей і утворив багатокілометрову зону відчуження, назавжди закарбувався в пам’яті не одного народу.
26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів.
До ліквідації наслідків катастрофи було залучено загалом близько 240 тисяч рятувальників. Перші пожежники, які прибули гасити полум’я, не мали спеціальних засобів захисту, тому отримали високі, навіть смертельні, дози радіації.
Але саме завдяки вогнеборцям, які жертвували своїми життями, вдалося запобігти водневому вибуху, що міг відбутися, якби реактор продовжував палати. Згодом підрахували, що загальна радіація ізотопів, викинута тоді в повітря, була в 30 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі, і першими, хто відчув її на собі були працівники станції та рятівники.
Одразу після аварії було опромінено понад 8,5 мільйонів людей і забруднено 155 тисяч квадратних метрів територій. Навіть після того, як пожежу погасили, реактор ще кілька тижнів продовжував викидати неймовірну кількість радіації, доки його не засипали сумішшю піску, свинцю та бору.
Тим часом поки рятувальні служби боролися з безпосередніми наслідками катастрофи, решта населення ще й не здогадувались, наскільки страшна трагедія відбулася зовсім неподалік. Уряд СРСР старанно приховував аварію. Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося.
Офіційне повідомлення про трагедію СРСР змусила зробити міжнародна спільнота, оскільки вже наступного після катастрофи дня у різних державах світу почали фіксувати аномальне підвищення радіації. Першою на сполох тоді забила Швеція.
Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів. Усвідомивши масштаб трагедії, евакуацію все-таки розпочали. Людям говорили, що це тимчасовий захід і вони дуже швидко зможуть повернутися. Але більшість з них, насправді, назавжди залишали на отруєних територіях своє колишнє життя.

Їм забороняли брати практично будь-що, адже розуміли, що кожна з речей вже опромінена смертельною дозою радіації. Безліч домашніх улюбленців залишилися без господарів, кинуті віч-на-віч з жахливою катастрофою. З 30-кілометрової зони відчуження було вивезено 115 тисяч осіб. Згодом небезпечний реактор накрили бетонним саркофагом, який мав би запобігати подальшому забрудненню середовища.
Через 33 роки після аварії, з огляду на відсутність людей, на цій території утворився умовний заповідник. В чорнобильській зоні знайшла притулок безліч видів тварин та птахів, серед яких все частіше можна зустріти рідкісні види. І хоч територія ще не зовсім безпечна для постійного проживання, поодинокі люди починають на ній заселятися.
До зони відчуження нерідко організовують екскурсії, і бажаючих неймовірно багато. А журнал Forbes навіть включив це місце до переліку найекстравагантніших туристичних місць. Щороку, 26 квітня, весь світ згадує і вшановує пам'ять про загиблих.



четвер, 23 квітня 2020 р.

Григорій Тютюнник

 23 квітня виповнюється 100 років в.д.н. Григорія Тютюнника, українського письменника, лауреата Шевченківської премії, художника з гострим і проникливим зором, який глибоко вникав у соціальні проблеми сучасного йому життя. 
 Григорій Тютюнник є автором збірки "Зоряні межі"(1950), повістей "Хмарка сонця не заступить"(1957), "Буг шумит"(1965), роману "Вир" (1960-1963).

 Вже після смерті письменника світ побачив його збірку поезій воєнного часу "Журавлині ключі", яка була надрукована у 1963 році.
В 1963 році "Вир" було посмертно відзначено Національною премією ім. Т.Г.Шевченко. В 1983 році за романом українським режисером С.С. Клименко було створено художній фільм "Вир".